Історія створення фонду очима Олени Кривицької, засновниці та директорки фонду

"Від першого дня повномасштабного вторгнення російських окупаційних військ в Україну я не змогла лишатися осторонь від всього, що відбувалося в нашій країні" - розповідає Олена - "З перших днів включилися в допомогу: спочатку робили бандерівські смузі, масувальні сітки, готували хлопцям їжу на блокпости, але потім прийшов такий момент, коли я зрозуміла, що можу зробити щось більше." Брати Олени з першого дня взяли в руки зброю і стали на захист нашої країни. Вони були добровольцями та не мали геть ніякого забезпечення, тому абсолютно все довелося купляти. Саме так Олена і включилася в допомогу військовим, збираючи кошти на амуніцію, форму, військові прилади і все, чого потребували хлопці."Спочатку це була просто допомога підрозділу братів — місцевій теробороні, які їздили в Охтирку та на Харківський напрямок. Тим часом інші люди почали просити допомогти придбати їм щось необхідне. Потім ми вийшли на канадську волонтерську допомогу, а також контакти, де можна купувати речі, яких в Україні, на той час, взагалі нереально було ніде купити. В кінці березня ми виїхали з дітьми до Польщі і там почали масштабну волонтерську діяльність. Ми вирішили допомагати не тільки підрозділу мого брата, а всім, хто просив про допомогу. Шукали все, що могли знайти в Польщі, а якщо не знаходили, – тоді в Європі, Канаді, Америці."

З Андрієм Олена познайомилася в квітні 2022 року, коли він звернувся до неї за допомогою в придбанні тепловізора. Їх об’єднала війна і бажання допомагати. Вже у жовтні сталася їх перша спільна поїздка в Бахмут - "ми тоді вдвох вперше були безпосередньо так близько до того жаху" - пригадує Олена. Далі вже були спільні збори, неодноразові поїздки на фронт і, нарешті, створення спільного фонду.

"У грудні 2022 року Сергій шукав де купити тепловізор для друга. Андрій направив його до мене, так ми і познайомились." Хлопці були знайомі ще з інституту, разом навчались, грали в футбол та навіть встигли попрацювати в одній компанії. Останнім часом, до війни, не дуже часто спілкувались, але волонтерські справи знов звели їх шляхи. 

Олена неодноразово думала над необхідністю створення фонду, оскільки тільки таким чином можна ввозити великі обсяги гуманітарної допомоги, машини, медицину. Тому їй постійно треба було звертатися до інших фондів за допомогою в оформленні документів, що забирає багато часу, нервів та сил. Крім того, іноземні організації теж віддають перевагу передавати допомогу саме на фонд. "Грець з ними, тими нервами та силами, але час... Кожен день затримки — це можливі втрати на фронті. Ми не можемо цього допускати... Але, все ж таки, одній робити фонд було трішки лячно і часу завжди не вистачало. Завжди були більш пріоритетні задачі дістати щось необхідне для хлопців на фронт.", - відверто зізнається Олена

"Дуже важливо в такі часи у будь-якій справі мати однодумців та підтримку, а у волонтерстві взагалі одному дуже складно все це вивозити", - каже Олена і з цими словами розпочинається спільний шлях до створення фонду

"Ми не зупинимось, як би не було складно, до самої перемоги, бо тільки разом ми можемо перемогти!"